Підполковниця ДПСУ з Одеси: як медикиня поєднує лабораторію, театр і танго

Шлях у професію розпочався з дитячого захоплення біологією, яке помітив і підтримав батько — він приносив доньці книжки про видатних науковців. Згодом Галина вступила до Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, де здобула фах генетика та молекулярна біологиня. Працювати в лабораторії почала ще молодшим лейтенантом і поступово дійшла до керівної посади.

«Так склалися обставини, що попала в медицину, в лабораторію. Я ніколи про це не жалкувала», — розповідає вона.

У лабораторії починається шлях кожного пацієнта: дослідження допомагають лікарям встановити діагноз і контролювати лікування. За її словами, близько 70% інформації для лікаря дають саме лабораторні аналізи, тож роль служби ключова, хоча й непомітна для пацієнтів.

«Наше завдання — здійснювати лабораторну діагностику. Всі, хто надходять у заклад, починають свій шлях з лабораторії і лабораторією закінчують, тому що без нас аж ніяк ніхто нікуди не рухається. Нас називають бійцями невидимого фронту, тому що нас не чути, не бачити, але без нас аж ніяк не виходить», — пояснює Галина.

Вона пригадує випадок із початку кар'єри, коли до медзакладу потрапили військовослужбовці зі слабкістю та поганим самопочуттям. Аналізи крові були без відхилень, але сеча мала темно-вишневий колір. З'ясувалося, що пацієнти тривалий час марширували під час підготовки до параду. Галина припустила рідкісний синдром маршової гемоглобінурії, лікарі скоригували лікування, а командування попередили про потребу зменшити навантаження.

«Існує підвісний міст. Часто перед ним вивішують табличку, щоб не ходити строєм, тому що він може почати розхитуватися і зруйнуватися. Те саме трапилось у судинах військовослужбовців. Еритроцити стучали у судинну стінку, і вони просто порушились. Тому не можна себе перевантажувати», — розповідає медикиня.

Нині головне завдання колективу — допомагати військовослужбовцям проходити лікування та реабілітацію. Для цього постійно розширюють можливості діагностики та впроваджують нові методики.

«Зараз у нас усіх одна робота і одне завдання — піднімати наших хлопців. Коли нашим військовослужбовцям стає краще і аналізи в них теж стають кращі — це радість не тільки для лікуючого лікаря, а й для нас», — каже підполковниця.

Поза роботою Галина грає у виставах аматорської театральної студії, яка ставить історії про Одесу та її мешканців, а також два роки займається аргентинським танго. Творчість допомагає їй відновлювати сили.

«Танго — це моя любов, це моя пристрасть. Це можливість без слів іншою мовою розповісти про щось важливе у твоєму житті. Це надихає і дає багато радості та енергії», — ділиться вона.

Нагорода конкурсу «Жінки Одеси — 2025» стала для неї нагадуванням про важливість займатися тим, що подобається. «Я встигаю, тому що мені все це подобається. Робота для мене — номер один, але театр і танго не забирають сили. Хобі надають мені сили. Вони ставлять мене в ресурс», — зазначає Галина.

До кінця року вона планує розширити можливості лабораторії, встановивши нове обладнання та збільшивши спектр досліджень. Паралельно працює над новими театральними постановками й сподівається, що після завершення повномасштабної війни колектив зможе гастролювати. «Це все закінчиться, а життя буде продовжуватись, і ми разом з ним», — підсумовує вона.