PISA-2025: чому школі потрібні демократія у стосунках і тверді вимоги до знань

Свіжі дані дослідження PISA-2025 знову загострили питання про те, якою має бути школа — такою, що лише видає атестати, чи такою, що формує самостійну й стійку людину. На думку Олександра Козлова, директора ліцею №9 у Вінниці, за рейтингами та балами стоять живі діти, і саме тому аналіз результатів варто вести не в площині суперечок про «строгість» чи «свободу», а глибше.

Досвід країн-лідерів показує, що високі результати не обов'язково будуються на муштрі. Сінгапур, який тримає понад 560 балів, спирається на прозору систему, де важать розум, наполегливість і розуміння предмета, а не походження чи статки батьків. Його підлітки демонструють найкращі у світі показники з розв'язання складних практичних задач. Японія ж поєднує демократичний устрій із повагою до вчителя та культурою щоденної праці: дитину не карають за помилку, але вимагають відданості справі.

Інший приклад — країни Південної та Центральної Америки (Бразилія, Аргентина, Перу, Колумбія). Попри демократичний устрій, їхні результати стабільно застрягли в межах 370–410 балів. Причина, на думку автора, у тому, що під гаслами «гуманізації» та «зняття стресу» там роками знижували планку вимог: оцінювання формалізували, дисципліну розмили, а вимоги до знань звели до мінімуму.

Для України PISA-2025 зафіксувала 448 балів з природничих наук, 431 з математики та 418 з читання. Зберегти ці результати в умовах повітряних тривог, обстрілів і уроків у підвалах — це академічна стійкість, яку відзначили й експерти ОЕСР. Водночас майже 46% українських 15-річних підлітків не досягають базового рівня з математики, а 45% — з читання. Розрив між школярами великих міст і сільської місцевості сягає понад 60 балів, що еквівалентно майже трьом рокам навчання.

Понад 82% українських учнів кажуть, що почуваються в школі комфортно, мають друзів і підтримку. Це великий плюс: школа стала безпечним простором. Але за вимогами до знань країна, на думку автора, небезпечно наближається до латиноамериканського сценарію, коли через війну, дистанційне навчання та пом'якшення вимог вимивається академічна база.

Автор описує чотири шляхи, які видно крізь призму PISA-2025. Перший — сингапурсько-японський: свобода особистості поєднується з високими вимогами до знань (530–560 балів). Другий — жорсткий тиск (окремі регіони Китаю): високий результат із математики (550–570 балів), але придушення ініціативи через страх помилки. Третій — популістський (Латинська Америка): низькі результати (370–410 балів) і поверхове засвоєння предметів. Четвертий — закритий тоталітарний (Північна Корея, Афганістан), який перебуває поза межами вимірювань.

На переконання Козлова, головна помилка дискусій про освіту — ілюзія вибору між «авторитарною муштрою» та «абсолютною вседозволеністю». Життєздатна формула інша: «Освіта за своїм середовищем і духом має бути глибоко ДЕМОКРАТИЧНОЮ, але за вимогами до знань та академічних стандартів — безапеляційно «АВТОРИТАРНОЮ»».

На практиці демократизм середовища означає взаємну повагу в класі, відсутність приниження, право дитини поставити будь-яке запитання, відсутність страху перед помилкою та підтримку вчителя. «Авторитаризм» знань — це висока планка засвоєння матеріалу, розуміння, що математику, мову чи історію треба вчити системно, що без щоденної праці, дисципліни та об'єктивного контролю якісної освіти не буває. Це також повернення належного авторитету вчителю як фахівцю та наставнику.

Підсумок автора простий: школа вже стала простором безпеки й турботи, і це перемога. Наступний крок — повернути в цей простір високу вимогливість, систематичну працю та академічну глибину. Лише поєднання теплих партнерських стосунків із твердою планкою вимог дає сильних, вільних і підготовлених до життя випускників.