Затонулий підводний човен часів Першої світової досі забруднює Північне море

Німецький підводний човен SM UC-30 затонув у квітні 1917 року, повертаючись додому: він натрапив на британську міну. На борту загинули 27 моряків, а разом із субмариною на дно пішли 18 мін і шість торпед. Десятиліттями місце загибелі човна лишалося невідомим, аж поки 2016 року його не знайшов данський дайвер Герт Норманн Андерсен. Через боєприпаси цивільні занурення в цьому районі заборонили.

Згодом уламками зацікавилися вчені, які вивчають екологічні наслідки затонулих військових суден. Геологиня Катрін Юул Андресен з Орхуського університету разом із колегами вирішила перевірити, чи потрапляють вибухові речовини з UC-30 у морське середовище і як це може впливати на його мешканців. У дослідженні допомагав Королівський флот Данії: військові водолази відібрали зразки води, донних відкладень і морських організмів у різних точках поблизу субмарини, а також сфотографували та зняли на відео уламки, щоб оцінити їхній стан і ступінь руйнування мін.

Результати підтвердили побоювання науковців: сліди тротилу знайшли у воді, на морському дні та в живих організмах. За словами Андресен, наразі забруднення, ймовірно, залишається відносно локальним. Однак у міру подальшого руйнування металевих конструкцій дедалі більше вибухових речовин може безпосередньо контактувати з морською водою.

Щоб оцінити наслідки, дослідники провели окремий експеримент із блакитними мідіями. Молюсків розмістили біля трьох затонулих суден у Північному морі, зокрема біля SM UC-30, щонайменше на 11 тижнів. Оскільки до початку досліду мідії перебували в однакових умовах, зміни в їхньому стані дали змогу простежити вплив середовища біля уламків. У тканинах молюсків виявили тротил і споріднені сполуки 4-ADNT та 2-ADNT. Найвищі концентрації зафіксували саме в мідій біля UC-30, де міни безпосередньо контактують із водою та сильно кородують. У цих же молюсків були найвиразніші ознаки оксидативного стресу й порушення метаболізму, а також відмінності в активності ферментів, задіяних у детоксикації.

Проблема не обмежується одним підводним човном. За оцінками експертів, лише в німецьких водах Північного та Балтійського морів може лежати близько 1,6 млн тонн звичайних боєприпасів, переважно часів Першої та Другої світових воєн. Чимало з них після завершення бойових дій навмисно скинули в море. Прибрати такі боєприпаси складно: вилучення небезпечне й дороге, а підрив на місці може лише посилити поширення забруднювальних речовин.

Підсумок: поки що вплив на довкілля поблизу UC-30 залишається локальним, але металеві оболонки після десятиліть у солоній воді продовжують кородувати й поступово відкривають морській воді доступ до вибухівки. Це означає, що з часом забруднення може зростати, а подібні затонулі судна з боєприпасами — і в Північному, і в Балтійському морях — потребують постійного наукового моніторингу.