NASA виявило найбільший новий кратер на Місяці: що це означає для майбутніх баз

Кратер із крутими схилами сягає приблизно 222 метрів у ширину та до 43 метрів углиб. Він постав унаслідок потужного удару й, за оцінками дослідників, подія такого масштабу трапляється лише раз на 132 роки. Відкриття зробили напередодні планів NASA щодо створення бази для астронавтів на південному полюсі Місяця.

Усе почалося з перевірки якості даних. У травні 2024 року Роберт Вагнер, науковець NASA, який працює з апаратом Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO), переглядав на екрані комп'ютера велику карту Місяця. Його увагу привернула незвично велика яскрава пляма, оточена темним ореолом. Як пояснили в NASA, це могло означати, що поверхневий матеріал на цій ділянці зазнав сильного удару та переміщення.

«Я просто зупинився, кинув усе і почав з'ясовувати, що це за пляма», — розповів Вагнер.

Кратер утворився на східному краю Місяця в період між 11 квітня та 22 травня 2024 року після того, як у поверхню врізався фрагмент комети або астероїда розміром приблизно із шестиповерхову будівлю. «Ця подія є статистично рідкісним явищем, яке фактично можна назвати спостереженням, що трапляється раз у житті», — написали вчені у дослідженні, оприлюдненому в Science Advances.

Кратер назвали на честь покійного Томаса Макґетчіна, колишнього директора Місячного та планетарного інституту в Х'юстоні. Він утричі більший за попереднього рекордсмена, який LRO виявив близько десяти років тому.

Момент падіння не вдалося зафіксувати в режимі реального часу ні телескопам на Землі, ні космічним апаратам. Ширококутні знімки LRO залишалися непоміченими серед великого масиву даних аж до серпня 2025 року. Минулої осені апарат зробив детальніші зображення, а на початку цього року відкриття остаточно підтвердили.

Удар струсонув місячну поверхню на площі понад 100 кілометрів. За словами Марка Робінсона, головного науковця, відповідального за камери LRO, та провідного автора одного з досліджень, пил і уламки гірських порід були викинуті під більшим кутом, ніж очікували дослідники.

В іншому дослідженні навколо нового кратера виявили холодну ділянку завширшки близько 6,4 кілометра. Це відповідає процесу розпушування верхнього шару місячного ґрунту: удар робить шар уламків порід, пилу та ґрунту менш щільним, і він гірше утримує тепло. Масштаб цієї холодної ділянки вражає, адже показує, що удари космічних тіл можуть змінювати поверхню Місяця далеко за межами самого кратера.

Численні кратери, які LRO виявив після запуску у 2009 році, свідчать, що верхній шар місячного ґрунту завтовшки близько 2,5 сантиметра повністю перемішується внаслідок падіння викинутого під час ударів матеріалу приблизно раз на 80 тисяч років. Це відбувається швидше, ніж вважалося раніше. За словами Робінсона, всупереч поширеній думці, що припорошені місячним пилом сліди астронавтів місії Apollo залишаться на поверхні назавжди, вони «точно зникнуть за цей проміжок часу».

Наступним кроком, за його словами, стане розрахунок ризику того, що викинутий під час утворення кратера матеріал може вдарити по запланованій NASA місячній базі.

Це важливо і для ширших планів освоєння Місяця. Учених турбують наміри NASA та Китаю побудувати повноцінні бази на Місяці: житлові модулі, злітно-посадкові смуги та енергосистеми. За словами інженерки Нерми Калук, місячне будівництво потребує власного будівельного кодексу, оскільки земні норми розраховані на іншу гравітацію, ґрунт, повітря та ризики. На Землі норми враховують вітер, пожежі та землетруси, а на Місяці немає традицій інспекторів і карт ґрунтів.