Бабка руда мандрівниця: як комасі вдається долати тисячі кілометрів

Дослідники з Університету Ратгерса в Ньюарку провели масштабне генетичне дослідження бабки рудої мандрівниці, яке показало, що ці крихітні комахи здатні долати відстані в тисячі кілометрів, перетинаючи океани. Результати роботи опубліковані в журналі PLOS ONE.

Для аналізу вчені порівняли зразки ДНК бабок, зібраних у Гаяні, Японії, Індії, Південній Кореї, Канаді та США. Загалом вони проаналізували 49 послідовностей мітохондріальної ДНК. Виявилося, що між популяціями з різних континентів існує надзвичайно мало генетичних відмінностей — лише 4,26%. Це означає, що бабки з усього світу належать до однієї глобальної популяції, а не до окремих ізольованих груп.

Старша авторка дослідження Джессіка Веар пояснила, що якби бабки з Північної Америки розмножувалися лише між собою, а японські — лише з японськими, між цими групами були б помітні генетичні відмінності. Однак дослідники їх не виявили, що свідчить про вільний обмін генетичним матеріалом між особинами з віддалених регіонів.

Секрет таких далеких перельотів — у фізичній будові комахи. Pantala flavescens має збільшену площу крил, що дозволяє їй ефективно ловити повітряні потоки. Бабка чергує короткі періоди активного польоту з тривалим планеруванням, заощаджуючи енергію. Збільшена основа задніх крил також допомагає їй планерувати з мінімальними витратами енергії.

Міграції бабок пов'язані із сезонними змінами вологості, оскільки для розмноження їм потрібна прісна вода. Деніел Троаст, який аналізував зразки ДНК, зазначив, що бабки переміщуються з Індії до Африки в сухий сезон, коли в Африці починається сезон дощів. Така міграція відбувається щороку.

Дослідники назвали Pantala flavescens глобальною панміктичною популяцією, тобто такою, де особини з різних частин світу можуть вільно схрещуватися. Подібну структуру раніше описували лише для деяких коралів, вугрів і глибоководних риб.

Точні маршрути міграції бабок досі не встановлені, оскільки пристрої для трекінгу занадто великі для цих комах. Тому вчені використовують генетичні дані та аналіз ізотопів у хітині крил, щоб визначити ймовірні шляхи їхніх переміщень.