66 мільярдів дерев у Китаї: чому кількість саджанців не дорівнює успіху

Кампанія «Велика зелена стіна» стартувала 1978 року. Її мета — стримати поширення пустель Гобі та Такла-Макан і збільшити поглинання вуглекислого газу з атмосфери. До 2050 року Китай планує висадити ще 34 млрд дерев.

Науковці порівняли молоді дерева, висаджені людьми, з деревами у природних лісах у різних регіонах країни. Саджанці у штучно створених лісах ростуть на 66% швидше за природні аналоги. Вони також сильніше реагують на підвищення концентрації CO₂ в атмосфері.

Проте швидке зростання не означає автоматично довготривалого екологічного ефекту. Озеленення пустельних районів породжує запитання про те, якою ціною для місцевих запасів води досягається результат.

Ландшафтний еколог Юхан Луо з Пекінського університету наголошує, що штучні та природні ліси треба розглядати по-різному.

«Посаджені ліси відіграють дедалі більшу роль у стратегіях пом’якшення наслідків зміни клімату, проте більшість глобальних екосистемних моделей не розрізняють типи лісів і погано відображають вплив віку на динаміку лісів», – розповідає експерт.

Штучні ліси можуть ефективно накопичувати вуглець у короткостроковій перспективі, однак цей ефект не триває безмежно. Природні ліси, за словами Луо, залишаються важливими для довготривалого зберігання вуглецю та стійкості екосистем. Водночас результати різних досліджень можуть відрізнятися залежно від місцевих умов.

«Управління земельними ресурсами спирається на більш тонкі й специфічні механізми, ніж ми вважали раніше. Справа не лише в тому, скільки дерев ви висаджуєте в землю – важливі час, вибір видів і довгостроковий догляд», – підсумовує Луо.

Що з цього випливає для тих, хто цікавиться екологією та освітою? Кількість висаджених дерев сама по собі не є достатнім показником успішності лісовідновлення. Для оцінки результату потрібно враховувати тривалість зберігання вуглецю, склад лісів, їхній вік, місцеві водні ресурси та подальший догляд. Це варто пам’ятати і в дискусіях про кліматичні проєкти, і в шкільних чи студентських дослідженнях.

Отже, китайський досвід показує: масштабне озеленення — не проста арифметика. Швидкий ріст саджанців не гарантує довготривалої користі, а природні екосистеми залишаються незамінними для стабільності клімату.