Війна й старі очисні споруди: що відбувається з водоймами Харківщини

У Харківській області налічують близько 200 річок різної довжини та приблизно 3,5 тисячі інших водних об'єктів — 57 водосховищ, ставків, озер. Приблизно 80% із них лежать на території, де тривають або можливі бойові дії. Екологічна інспекція вже нарахувала збитків водним ресурсам області на понад сім мільярдів гривень — і це лише за двома зафіксованими фактами.

На думку фахівців, які досліджують і відновлюють харківські водойми, за зовні чистою водою часто ховається екосистема, що втратила значну частину життя. Повернути її буде довше й складніше, ніж здається.

Директор Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації Андрій Нерета наголошує: стан водойм регіону визначають два фактори одночасно, і війна — лише один із них.

«Перша складова та, що дісталась нам у спадок внаслідок багатьох десятиріч нереконструйованих очисних споруд, унаслідок чого в донних відкладеннях річок накопичилась велика кількість забруднюючих речовин. Інша складова — це наслідок бойових дій, через які зруйновані промислові об'єкти, нафтобази, потрапляння військової техніки, боєприпасів у річки. Навіть якщо якісь інциденти відбуваються не в річках, усе одно це потрапляє на поверхню ґрунту і змивається дощами в річки», — пояснює він.

Гідробіолог, доцент кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Андрій Утєвський додає до цього переліку кліматичні зміни, техногенне забруднення від підприємств і сільське господарство із добривами, інсектицидами та гербіцидами. «Водні екосистеми — це дуже динамічна структура. Не можна сказати, що зараз у нас усе добре, завтра все погано, а потім все добре. Це дуже складний процес, на який впливає багато різноманітних факторів», — каже науковець.

Серед найбільших втрат — знищення великих водних резервуарів. Через підрив греблі фактично зникло Каховське водосховище, а Червонооскільське майже пересохло, тож область втратила значну частину його ресурсів. Утєвський застерігає від спрощеного погляду на ці факти, адже водосховища впливають не лише на промисловість, а й на рівень ґрунтових вод загалом.

«Втрата водосховищ — це втрата ґрунтових вод, а ґрунтові води — це і забезпечення населення через колодязі, свердловини, артезіанські джерела. Це треба розуміти, а не радіти тому, що нарешті ми дійдемо до стану ХІХ сторіччя», — зазначає він.

Найгостріші зафіксовані інциденти — витоки конкретних речовин унаслідок ударів. У 2024 році дрон влучив у нафтобазу ТОВ «ХНБ-Резерв», і в річки потрапило близько трьох тисяч тонн нафтопродуктів. «Ми десь півроку боролися з наслідками цих забруднень. У трьох основних річках Харкова перевищення небезпечних речовин складало найбільше у 800 разів. Небезпека — це вплив на екосистему річок, знищення флори і фауни, загибель усього живого, що там», — розповідає Нерета.

Другий випадок — влучання в ємність на 10 тисяч кубів, де зберігалася патока: у зливову каналізацію і далі в річки потрапило близько тисячі тонн речовини. «Сама по собі речовина не отруйна, але вона зв'язує кисень у воді», — пояснює посадовець. Наслідком стала масова задуха риби.

Андрій Утєвський, який досліджує Сіверський Донець після цього витоку, описує механізм детальніше: «Органіка містить багато поживних речовин, але коли вона у великій кількості потрапляє у водні екосистеми, відбуваються специфічні хімічні процеси, наслідком яких є зменшення вмісту кисню у воді. Місяць тому ми проводили заміри — вміст кисню в річці був десь 40% від норми». За його словами, зникають не лише великі риби, а й дрібні мешканці прибережної зони — личинки комарів, п'явки. «Я не знайшов жодної п'явки в тих місцях, у яких ми традиційно їх знаходили, показували студентам — жодної, реально жодної. А вода чистенька, красива, прозора. От вам наслідки витоку цієї речовини», — констатує гідробіолог.

Окрема категорія — забруднення, масштаб якого ще неможливо оцінити. Йдеться про метал, боєприпаси й ракетне паливо, що накопичуються в ґрунтах і воді роками. «Величезна кількість металу, можливо, сотні тисяч тонн, особливо залізо. Залізо буде трансформуватись у ґрунтах, воно буде в тій чи іншій формі потрапляти в ґрунтові води, в річкові системи, а залізо впливає на засвоєння кисню різними тваринами», — каже Утєвський. Проточні річки частину забруднення вимивають, а от озера й ставки накопичують його в мулах на дні.

Нерета визнає: повноцінно обстежити постраждалі території неможливо, поки триває війна, бо частина водойм фізично недоступна. «Там, де вони проявляються, ми ж не можемо проводити будь-які дослідження. Це все буде масштабна робота з великим терміном реалізації, тільки для того, щоб з'ясувати стан усіх водних об'єктів, виробити дорожню карту, що в кожному випадку забруднення робити», — говорить він.

Історичний приклад показує, як довго відлунюють такі події: після прориву водоочисних споруд у Харкові 1995 року повністю зникли раки й двостулкові молюски. «Кількість молюсків не відновилась з 95-го року, а раки так і не з'явилися», — нагадує Утєвський.

Спорожнілі екологічні ніші заповнюють інвазивні види. Дослідник Сергій Сідоровський наводить приклад мармурового рака родом із Південної Америки, який здатен розмножуватися партеногенезом. «Найцікавіше в тому, що він розмножується партеногенезом — це коли для розмноження не потрібні самці. Тобто якщо він самостійно потрапляє у водойму, він уже там може сам розмножуватися, і скільки завгодно разів», — розповідає він. За даними його публікації, у 2020–2021 роках в області була відома лише одна популяція цього виду — в Ізюмі; нині вона вийшла за межі озера й піднялася річкою до Чугуєва. Небезпека не лише в конкуренції за нішу: «ці раки переносять рачу чуму, але вони нею не хворіють».

Не всі зміни останніх років негативні. Частина антропогенного навантаження зменшилася через від'їзд населення й зупинку підприємств. «Навантаження зменшилося, тому що всі ці рекреаційні установи, бази відпочинку, табори, вони ж не працюють зараз. І підприємства, значна кількість їх не працює», — каже Утєвський. Водночас він наголошує, що це не компенсує нового типу забруднення, пов'язаного безпосередньо з бойовими діями.

Реагування розгортається на трьох рівнях. Після витоку нафтопродуктів 2024 року протягом перших двох діб застосували сорбенти й зробили загородження, тож забруднення не вплинуло на жоден питний водозабір, хоча довготривалі наслідки будуть. Паралельно триває довгострокове фінансування відновлення інфраструктури. «Робота ця йде, бюджетні кошти виділяються — як обласного бюджету, так і територіальних громад. Іде планування на подальші 5–10 років у перспективі доведення стану водних об'єктів до так званого доброго стану води», — розповідає Нерета. Незалежно від державних програм дослідники з ХНУ імені В.Н. Каразіна ведуть регулярні польові дослідження: занурення, заміри кисню, молекулярно-генетичний аналіз зразків безхребетних.

Питання утилізації вже накопиченого забруднення простої відповіді не має. На запитання, чи можна очистити мули з токсичними металами, Нерета відповідає: «Існують приклади видалення мулів. Великі озера так оброблялись, видалялись мули, в яких накопичувалися різні отруйні метали, важкі метали, речовини. Але знову ж таки стає питання, а куди ці мули подіти. Це дуже складне і дуже коштовне питання насправді». Проблема боєприпасів і металу в ґрунтах, за словами Утєвського, у найближчій перспективі може не мати технологічного рішення взагалі: «Я навіть не знаю, як її вирішувати, тому що ми до цього часу стикаємося з боєприпасами часів Другої світової». А контроль над інвазивними видами, на думку науковців, централізовано налагодити не вдасться — вони поширюватимуться в міру того, як звільнятимуться екологічні ніші після кожної нової втрати місцевих популяцій.

Що це означає для мешканців області. Вода у водоймах регіону нині формується під впливом двох чинників одночасно — застарілої інфраструктури очисних споруд і наслідків бойових дій. Прозорість води не є показником її безпеки: вміст кисню в Сіверському Дінці фіксували на рівні близько 40% від норми, а частина забруднень накопичується в мулах і ґрунтових водах роками. Для тих, хто користується колодязями, свердловинами чи криницями, це привід уважніше ставитися до якості води та орієнтуватися на офіційні дані моніторингу, а не на зовнішній вигляд водойми. Повне обстеження постраждалих територій розпочнеться лише після завершення бойових дій, і розраховане воно на роки.