100 овець на острові Сокорро: як за 90 років з'явилося 5000 диких тварин і що змінилося після їх викорінення

Острів Сокорро входить до складу мексиканського архіпелагу Ревільягігедо в Тихому океані. Це вулканічний острів площею близько 132 квадратних кілометрів, де зростає 117 видів рослин, і приблизно 27 % з них є ендемічними — тобто зустрічаються лише тут. Місцева наземна фауна розвивалася в ізоляції від великих травоїдних ссавців.

Овець завезли на Сокорро у 1869 році для розведення на ранчо. Природних хижаків, які могли б контролювати їхню чисельність, на острові не було, тож тварини здичавіли й пристосувалися до місцевих умов. До 1960 року на острові налічувалося близько 5000 диких особин. Полювання скоротило популяцію приблизно до 2000 тварин до 1988 року, але вівці залишалися основним джерелом екологічних порушень.

Проблема була не лише в кількості тварин. Випас знищував рослинність, вівці пошкоджували саджанці та порушували шар опалого листя, що вкривав ґрунт. Вівчачі стежки та місця відпочинку сприяли ущільненню ґрунту. Після зникнення рослинності оголений ґрунт ставав уразливішим до ерозії, особливо під час сильних дощів і тропічних штормів. Рослинний покрив зник приблизно на 30 % поверхні острова, було втрачено понад 2000 гектарів природної рослинності.

Географічне положення Сокорро поглибило наслідки. Острів лежить на шляху тропічних циклонів, тому сильні дощі перетворювали вже оголений і ущільнений ґрунт на канали стоку та ерозії. У деяких районах утворилися глибокі ерозійні яри. Поєднання випасу худоби, порушення ґрунтового покриву та штормів змінило середовище існування, яке раніше підтримувало природну рослинність.

Екологічні наслідки вийшли за межі рослин і ґрунту. Здичавілі вівці знищили приблизно третину середовища існування острова, а здичавілі коти створили ще одну серйозну загрозу для місцевої дикої природи. Разом ці два інвазивні види ссавців сприяли зникненню сокоррської голубки та сокоррської карликової сови з дикої природи.

Зусилля з викорінення здичавілих овець активізувалися наприкінці 2000-х років. Програма тривала з 2009 по 2012 рік і поєднувала повітряні та наземні методи. На повітряному етапі мисливці відловили 1257 овець. Далі кампанія перейшла до наземного полювання та вилову, у результаті чого було знищено ще 505 тварин. На заключному етапі відібраних овець з радіометричними нашийниками випустили, щоб вони знайшли решту тварин, а для відстеження останніх кількох особин задіяли мисливських собак. Загалом за три роки кампанії виловили 1762 вівці.

Мета полягала не просто у скороченні популяції, а у повному викоріненні здичавілих овець на острові. Після того як пасовищний тиск зник, дослідники змогли спостерігати, чи здатна пошкоджена екосистема відновитися природним шляхом. Результати засвідчили екологічну стійкість острова.

Дослідники порівняли рослинність за супутниковими знімками 2008 та 2013 років. Аналіз виявив близько 1452 гектарів, де рослинний покрив збільшився за два періоди, — це приблизно 11 % поверхні острова. Відновлення не обмежилося кількістю рослинності: стан ґрунту також почав поліпшуватися.

Що це означає для батьків і студентів

Історія Сокорро — наочний приклад того, як один вид, завезений людиною, може за кілька десятиліть змінити ізольовану екосистему. Водночас вона показує, що природа здатна відновлюватися, якщо усунути тиск на неї. Для тих, хто вивчає екологію, біологію чи природоохоронні дисципліни, цей випадок ілюструє одразу кілька понять: інвазивні види, ендемізм, ерозія ґрунту та відновлення середовища існування. А для ширшої аудиторії це нагадування про те, що рішення, ухвалені на десятиліття вперед, можуть мати наслідки, які прорахують лише наступні покоління.