Амфіподи «їздять верхи» на морських павуках: що це означає для науки

Дослідження проводили з дистанційно керованих зондів на дні Тихого океану. 24 листопада 2024 року апарат SuBastian, що належить Океанографічному інституту Шмідта, помітив гігантського морського павука на глибині 3155 метрів біля узбережжя Чилі. На його кінцівках розташувалися три бокоплави M. abyssorum: дві більші особини — у передній частині тіла, а менша самка — на одній із ходильних ніг.

Чотири дні потому, за 225 кілометрів від першого місця й на глибині 2698 метрів, науковці побачили схожу картину: двоє амфіпод прикріпилися до мандрівної особини Colossendeis. Ракоподібні трималися за ноги павуків довгими, схожими на кігті виростами на кінцях власних кінцівок. Хватка була настільки міцною, що тварини не відпускали павуків навіть після підняття на поверхню.

Це може бути прикладом форезії — форми «автостопу», коли одна тварина використовує іншу для переміщення. Для M. abyssorum така стратегія мала б особливу цінність: ці рачки погано плавають, а стадія планктонної личинки, яка допомагала б їм поширюватися з течіями, у них відсутня. Попри це, вид зустрічається в Тихому, Атлантичному, Індійському та Південному океанах на глибинах від 690 до 3500 метрів.

Морські павуки — не справжні павуки, а морські членистоногі з крихітним тілом, частина внутрішніх органів яких заходить у кінцівки. Довгоногі Colossendeis пересуваються дном, але й добре плавають: широко розставивши ноги, вони ловлять течії, здатні переносити їх на значні відстані. Саме це робить їх зручним «транспортом» для амфіпод.

«Хоча не можна виключати ймовірність того, що спостережувана взаємодія була випадковою, її явна вибірковість та повторюваність у межах відносно обмеженої зони пошуку вказують, скоріше, на існування поки що малодослідженої екологічної стратегії», — написала група вчених під керівництвом морського біолога Хорхе Переса-Шультайсса з відділу зоології безхребетних Національного музею природної історії Чилі.

Науковці припускають, що таке сусідство може давати амфіподам не лише переміщення, а й можливість зустрічати партнерів — довгі кінцівки павука створюють для цього своєрідний майданчик. Водночас залишається відкритим питання, чи M. abyssorum — це справді один надзвичайно поширений вид, чи група зовні майже однакових прихованих видів.

Що це означає для тих, хто цікавиться океаном і наукою. По-перше, навіть у глибинах, де панують холод, темрява й величезний тиск, тварини знаходять несподівані способи долати нестачу їжі та труднощі з пошуком партнера. По-друге, такі спостереження показують, наскільки мало ми ще знаємо про життя на дні — адже йдеться про випадково помічену взаємодію, а не про спеціально поставлений експеримент. Для студентів біологічних і екологічних спеціальностей це наочний приклад того, як польові спостереження з підводних апаратів стають основою для нових гіпотез.

Підсумок: поки що вчених лише двоє спостережень на відстані 225 кілометрів, і вони не дають остаточної відповіді. Але саме тому це цінна фактура — вона підказує, куди дивитися далі, щоб зрозуміти, чи «їзда верхи» на морських павуках є сталою стратегією виживання амфіпод у глибинах океану.