У Болівії виявили новий вид диких котів — уперше за 100 років

Історія почалася у 2016 році, коли біологиня Паола Ногалес-Аскаррунс отримала фотографії незвичного кота із заповідника в Болівії. Тварину знайшли ще кошеням на узбіччі дороги: місцевий житель забрав її додому, а приблизно за рік зрозумів, що вона занадто дика для домашнього утримання, і передав до заповідника Senda Verde.

Кіт одразу привернув увагу дослідниці. Він мав невелику мордочку, короткі округлі вуха та довгі вуса, а шерсть була вкрита плямами, схожими на леопардові. За розмірами тварина помітно поступалася звичайній домашній кішці: довжина тіла — близько 46 см, вага — приблизно 1,4 кг. Спочатку Ногалес-Аскаррунс припустила, що це представник виду Leopardus tigrinus, відомого як тигрова кішка.

Сумніви виникли у 2019 році, коли дослідниця працювала над довідником про котячих Болівії. Плями на тілі тварини були значно більшими, ніж у L. tigrinus, яких фотографували в сусідній Бразилії. Щоб перевірити здогад, знадобилися роки роботи з генетичними даними.

Разом із генетиками з Бразилії та Бельгії науковці проаналізували повні геноми 38 представників роду Leopardus. Результат засвідчив, що болівійський кіт займає окрему гілку на еволюційному дереві. За оцінками дослідників, Leopardus tilcayo відокремився від інших тигрових котів приблизно 1,4 млн років тому. Автори порівнюють цю еволюційну відстань із різницею між сучасними левами та вимерлими печерними левами. Опис виду опублікували 17 вересня 2026 року в журналі Current Biology.

Малі дикі коти належать до найменш вивчених представників родини котячих. Вони невеликі, ведуть прихований спосіб життя й можуть бути дуже схожими між собою, тож навіть знімків із фотопасток не завжди достатньо для точного визначення виду. Через це те, що раніше вважали одним видом, поступово виявляється комплексом близьких, але генетично різних видів. Після нового відкриття тигрових котів налічують п'ять видів.

Відкриття має практичне значення для охорони природи. Якщо кілька генетично різних видів помилково вважати одним, їхню чисельність і стан популяції оцінюють разом, а це може приховувати проблеми окремих груп. Тепер Leopardus tilcayo потрібно оцінювати окремо, хоча дослідники навіть не знають, скільки таких котів залишилося в дикій природі. Відомо лише, що вид мешкає в екосистемі Юнгас на східному схилі Анд у Болівії, а про його харчування, розмноження та природних ворогів даних обмаль.

Автори дослідження припускають, що сучасний генетичний аналіз допоможе знайти й інші невідомі види малих диких котів. Зокрема, є підстави вважати, що маргаї, яких традиційно вважали одним видом від Мексики до Аргентини, можуть приховувати кілька окремих генетичних ліній, хоча для остаточного висновку потрібні додаткові дослідження. Для Leopardus tilcayo головним завданням надалі буде не відкриття, а збереження: науковці ще мають встановити реальну чисельність популяції, ареал і загрози для виду.