Зниклі гори Антарктиди могли вплинути на еволюцію життя — дослідження

Під крижаним щитом Антарктиди ховаються залишки стародавніх гірських систем, які мільйони років тому повністю зруйнувала ерозія. Дослідження, опубліковане в журналі Earth and Planetary Science Letters, показало, що ці зниклі вершини могли бути важливим чинником біологічних змін на планеті.

До цього часу масштаби, розміри та походження прихованих структур залишалися невідомими через потужний льодовиковий покрив. Дослідники Бей Чен із Німецького центру дослідження наук про Землю (GFZ) та Іен Г. Кемпбелл з Австралійського національного університету вивчили мікроскопічні мінеральні зерна. Ці кристали були вивітрені вітром і водою з давніх гірських вершин, а згодом вимиті в океанічні відклади навколо континенту. Учені провели датування 1712 зерен циркону з цих відкладів.

Циркон корисний для геологів тим, що уран у його складі розпадається з постійною швидкістю — це дозволяє точно визначити час кристалізації мінералу. Аналіз засвідчив, що більшість зерен утворилася від 650 до 450 мільйонів років тому, коли формувався суперконтинент Гондвана. Він об’єднував сучасну Антарктиду, Південну Америку, Африку, Аравійський півострів, Індію, Австралію та Мадагаскар в єдиний материк. Порівняння антарктичних цирконів з мінералами з інших регіонів показало, що ці камені походять із глибоких шарів гірських систем гімалайського типу. За словами вчених, супергори Гондвани були найбільшою мережею надвисоких гір в історії планети.

Важливими були й наслідки руйнування цих велетенських вершин. Вода й лід розмивали гірські породи та вимивали в океан колосальні обсяги піску й мулу разом із поживними речовинами, що стимулювали масове розмноження фотосинтезувальних мікроорганізмів — основи морського харчового ланцюга. Ці мікроби виробляли багато кисню. Але для його накопичення в атмосфері самого лише виділення було недостатньо: частину органічного вуглецю потрібно було надійно ізолювати до того, як він знову вступить у реакцію окиснення. Осадові маси, змиті з гір, заблокували вуглець і дали кисню змогу масово накопичуватися в повітряній оболонці Землі. Дослідники переконані, що збіг періоду інтенсивного горотворення з найдраматичнішим етапом еволюції життя не є випадковим.

Для батьків і студентів ця історія — наочний приклад того, як геологія, клімат і біологія пов’язані між собою. Вона показує, що навіть зниклі гори здатні залишити слід в історії планети, а наукові висновки будуються на ретельному аналізі мікроскопічних зразків. Якщо тема зацікавить, варто звернути увагу на курси з наук про Землю та палеонтології, де подібні процеси розглядають детальніше.