Дослідження в Литві: скільки часу люди насправді витрачають на читання

Дослідження читацьких звичок провели у 2026 році науковці Каунаського технологічного університету (KTU). Професорка факультету соціальних, гуманітарних наук і мистецтв Рамуне Каспере разом із колегами опитала 200 людей різного віку — про те, що саме, як довго і якими мовами вони читають.

Найбільше часу за читанням литовською мовою проводять респонденти віком 30–49 років: у середньому понад 15 годин на тиждень за всіма видами текстів, які вивчали дослідники. У людей до 29 років цей показник близько 9 годин, а у групі 50–59 років — майже 10 годин.

Відрізняються не лише обсяги, а й типи текстів. Молодші за 29 найбільше часу литовською витрачають на інтернет-контент — приблизно 3 години на тиждень. У групах 30–39 і 40–49 років помітну частку займає електронна пошта: на її читання литовською йде близько 3,5–4 годин на тиждень.

Читання англійською поширене в кількох вікових групах. Респонденти до 29 років витрачають на нього близько 7,5 годин на тиждень, люди 30–39 років — приблизно 8,5 годин, а 40–49 років — майже 8 годин. Молодші найчастіше читають англійською інтернет-контент, академічні тексти та різні матеріали, тоді як у людей 30–49 років поряд з інтернетом вагоме місце посідає робоча цифрова комунікація.

За словами Каспере, книжки не зникли з повсякденного читання, але тепер вони лише один із багатьох типів текстів, які конкурують за час людини. Інтернет-матеріали та електронна пошта належать до найбільших категорій читання майже в усіх вікових групах.

Дослідниця звертає увагу на своєрідну «ілюзію читання»: протягом дня людина може прочитати багато листів, заголовків, дописів, повідомлень та інтернет-текстів і відчувати, що опрацювала значний обсяг інформації. Однак сама кількість прочитаного не показує, скільки людина зрозуміла, запам'ятала або критично оцінила. Водночас читання з екрана саме по собі не означає поверхневого сприйняття, наголошує вона: інтернет-текст може бути як коротким дописом у соцмережі, так і науковою статтею чи великим аналітичним матеріалом. Тому важливішими є тип контенту та спосіб його читання.

Соціальні мережі, за словами Каспере, скорочують час, протягом якого текст має привернути увагу користувача. Якщо перші речення не зацікавили, людина майже без зусиль переходить до наступного матеріалу. Це розвиває здатність швидко оцінювати актуальність інформації та відбирати її. Проблема виникає тоді, коли такий самий темп читання люди переносять на складні тексти, для розуміння яких потрібні тривала увага й терпіння.

Дослідниця порівнює короткий контент у соцмережах зі спринтом, а читання книжки або великого аналітичного тексту — з дистанцією на витривалість. Обидва формати є читанням, однак тренують різні навички. Алгоритми також змінюють сам процес вибору текстів: раніше людина спочатку обирала газету, журнал, книжку чи сайт, а вже там — конкретний матеріал, тоді як у соцмережах алгоритм спершу формує набір контенту, а користувач обирає вже серед запропонованого. Тому сучасна читацька грамотність має включати не лише вміння оцінити достовірність тексту, а й розуміння того, чому саме цей матеріал з'явився перед користувачем.

Каспере застерігає від висновку, що короткий цифровий контент сам по собі погіршує здатність читати. За її словами, він формує інший режим уваги — звичку швидко визначати, чи цікавий матеріал, і бути готовим одразу перейти до іншого стимулу.

Що з цього практично для батьків і студентів? Варто розрізняти обсяг прочитаного і глибину розуміння: стрічка новин і повідомлень створює відчуття завантаженості, але не тренує тривалу увагу. Складні тексти — підручники, аналітику, книжки — краще читати окремо, у спокійному темпі, без звички перемикатися на першому ж нецікавому абзаці. І корисно час від часу запитувати себе, чому саме цей матеріал потрапив у поле зору: це вибір людини чи підказка алгоритму.