Дослідження: «всі дороги ведуть в Рим» — не зовсім так

Крилата фраза про те, що всі дороги ведуть у Рим, виявилася не точною. Нове дослідження засвідчило: для наземних подорожей у межах імперії зручнішими були позиції Антіохії, Анкири, Візантія та Коринфа.

На піку розквіту, близько 117 року н. е., Римська імперія займала майже 5,5 мільйона квадратних кілометрів у Європі, Північній Африці та на Близькому Сході. Щоб охопити таку територію, дослідники працювали з Itiner-e — цифровим атласом, який містить близько 299 000 кілометрів римських доріг.

Том Бругманс з Орхуського університету зазначив, що найважливіший проміжний сухопутний маршрут, який вдалося виявити, не пролягав через Рим. Він ішов узбережжям Північної Африки та Леванту, проходив через Антіохію й поблизу Анкари, перетинав кордон Європи в Константинополі, а далі тягнувся через долину річки По та Мілан у бік Франції.

Географія пояснює, чому Рим не був найцентральнішою точкою мережі. Італія сама була радше продовженням ширшої системи, а Рим лежав приблизно посередині півострова. Коли дослідники аналізували пересування Італією, найцентральніша дорога проходила вздовж Адріатичного узбережжя, а не через Рим.

Інші міста вигравали завдяки своєму місцю в регіональних мережах. Коринф з'єднував Пелопоннес із рештою Греції, а Анкира була головним транспортним вузлом в Анатолії. Також з'ясувалося, що столиці провінцій зазвичай мали центральніше розташування для сухопутних подорожей у своїх провінціях, ніж інші міста.

Перевірили вчені й інше поширене уявлення — про надзвичайну прямолінійність римських доріг. Римські інженери справді надавали перевагу прямим маршрутам, коли дозволяв рельєф, але рівномірно прямими дороги не були. Гори, долини, річки та інші особливості ландшафту змушували будівельників коригувати шляхи. Загалом римські дороги виявилися менш прямими, ніж великі сучасні, які завдяки технологіям значно сильніше змінюють ландшафт.

Дослідження також показало тісний зв'язок багатьох римських доріг із великими сучасними. Римська інфраструктура досі збігається з частинами нинішньої дорожньої мережі, хоча ступінь цього збігу помітно різниться залежно від місця.

Ці висновки не заперечують важливої ролі Рима в транспортній системі імперії. Дослідження стосувалося наземної інфраструктури, тоді як подорожі на великі відстані великою мірою залежали також від річок і морських шляхів.

Що з цього варто знати батькам і студентам? По-перше, підручникові спрощення варто перевіряти: навіть загальновідомі фрази можуть не відповідати даним. По-друге, це гарний приклад міждисциплінарної роботи — історія тут поєднується з географією та цифровими методами аналізу даних. По-третє, такі дослідження показують, як із великих масивів даних (у цьому випадку — атласу з майже 299 000 кілометрів доріг) народжуються нові висновки, і це можна обговорювати зі школярами та студентами як приклад критичного мислення.