Ген «суперзору»: чому додаткова колбочка є не в усіх і як вона працює

Звичайна людина бачить світ у трьох основних кольорах: за це відповідають три види колбочок у сітківці, чутливі до червоного, зеленого та синього. У носіїв тетрахромазії з'являється четвертий тип рецепторів, який реагує на жовто-зелену частину спектра. За оцінками, таку особливість можуть мати до 12% жінок.

Один із прикладів — американська художниця з Сан-Дієго Кончетта Антіко. Вона називає себе «королевою кольору» і каже, що розрізняє близько 100 мільйонів відтінків, тобто приблизно у 100 разів більше за більшість людей. На її полотнах звичні сюжети набувають несподіваних барв: наприклад, у картині «Між дияволом і глибоким синім морем» сяйво навколо місяця передане не лише жовтим і білим, а й м'яким зеленим колом із вкрапленнями фіолетового та рожевого.

«Я насправді малюю саме те, що бачу. Якщо це рожева квітка, а потім раптом ви бачите трохи бузкового чи синього, то я справді це бачила», — розповідала художниця в інтерв'ю 2022 року.

Попри це, дослідники застерігають: наявність четвертого рецептора сама по собі не робить людину носієм «суперзору». Навіть науковці, які вивчають здібності Антіко понад десять років, не можуть остаточно підтвердити, що вона бачить мільйони кольорів, недоступних іншим.

Причина в тому, що зір залежить не лише від очей, а й від мозку. Світло потрапляє на сітківку, колбочки перетворюють його на електричні сигнали, а вже мозок має навчитися обробляти ці дані як окреме джерело інформації про колір. В огляді досліджень тетрахромазії 2019 року це описано так: «Навіть за наявності чотирьох типів колбочок зір може залишатися трихроматичним у тому сенсі, що для експерименту з підбору кольорів потрібні лише три змінні. Ми назвали це "слабкою тетрахромазією". Цікавіший випадок — "сильна тетрахромазія", коли жінці для підбору кольорів потрібні чотири незалежні стимули».

Інакше кажучи, за слабкої тетрахромазії четверта колбочка існує, але зір усе одно може працювати як звичайний триколірний.

Дослідники, які працювали з Антіко, вважають її функціональною тетрахроматкою. Вони припускають, що художниця змогла розвинути цю здатність завдяки постійним тренуванням: вона малює з семи років, і це могло допомогти мозку сформувати потрібні нейронні зв'язки. Щоправда, наразі це лише гіпотеза.

Дослідниця Кімберлі Джеймсон зазначає, що в більшості носійок гена цього не відбувається: без спеціальної стимуляції мозок просто ігнорує сигнали четвертого рецептора.

Отже, ген тетрахромазії — радше потенціал, ніж готовий «суперзір». Він може залишитися нереалізованим, якщо мозок не навчиться використовувати додатковий канал інформації. Тож якщо ви чули про «жіночий ген суперзору», варто пам'ятати: у більшості випадків він справді просто «спить».