У Місяць врізався астероїд завбільшки з шестиповерхівку: кратер Макґетчіна

Кратер із крутими схилами сягає приблизно 222 метрів у ширину та до 43 метрів углиб — це можна порівняти з довжиною двох футбольних полів. Він постав у результаті потужного удару й виявився найбільшим новим кратером, який досі знаходили в Сонячній системі. За оцінками дослідників, подія такого масштабу трапляється приблизно раз на 132 роки.

Історію відкриття описують так: у травні 2024 року Роберт Вагнер, науковець NASA, який працює з апаратом Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO), переглядав на екрані комп'ютера велику карту Місяця під час рутинної перевірки якості даних. Його увагу привернула незвично велика яскрава пляма з темним ореолом навколо. У NASA пояснили, що це може вказувати на сильний удар і переміщення поверхневого матеріалу на цій ділянці.

«Я просто зупинився, кинув усе і почав з'ясовувати, що це за пляма», — розповів Вагнер.

За даними космічного агентства, кратер утворився на східному краю Місяця в проміжок між 11 квітня та 22 травня 2024 року. У поверхню врізався фрагмент комети або астероїда розміром приблизно як шестиповерхова будівля. Вчені назвали це «статистично рідкісним явищем», яке фактично можна вважати спостереженням, що трапляється раз у житті.

Кратер назвали на честь покійного Томаса Макґетчіна, колишнього директора Місячного та планетарного інституту в Х'юстоні. Він утричі більший за попереднього рекордсмена, який LRO виявив близько десяти років тому. Момент падіння не вдалося зафіксувати в реальному часі ні телескопами на Землі, ні космічними апаратами: ширококутні знімки LRO залишалися непоміченими в масиві даних аж до серпня 2025 року. Минулої осені апарат зробив детальніші зображення, а на початку цього року відкриття остаточно підтвердили.

Удар струсонув місячну поверхню на площі понад 100 кілометрів. За словами Марка Робінсона, головного науковця, відповідального за камери LRO, та провідного автора одного з досліджень, пил і уламки гірських порід були викинуті під більшим кутом, ніж очікували дослідники.

В іншій роботі навколо нового кратера виявили холодну ділянку завширшки близько 6,4 кілометра. Це відповідає процесу розпушування верхнього шару місячного ґрунту: удар робить шар уламків порід, пилу та ґрунту менш щільним, і він гірше утримує тепло. Масштаб цієї холодної зони вражає, адже показує: удари космічних тіл здатні змінювати поверхню Місяця далеко за межами самого кратера.

Численні кратери, які LRO виявив після запуску у 2009 році, свідчать, що верхній шар місячного ґрунту завтовшки близько 2,5 сантиметра повністю перемішується через падіння викинутого під час ударів матеріалу приблизно раз на 80 тисяч років. Це відбувається швидше, ніж вважалося раніше.

«Всупереч поширеній думці, що припорошені місячним пилом сліди астронавтів місії Apollo залишаться на поверхні назавжди, вони точно зникнуть за цей проміжок часу», — зазначив Робінсон.

Наступним кроком, за його словами, стане розрахунок ризику того, що викинутий під час утворення кратера матеріал може вдарити по запланованій NASA місячній базі. Відкриття з'явилося напередодні планів агентства створити базу для астронавтів на південному полюсі Місяця.

Окремо порушується питання місячного будівництва загалом. За словами інженерки Нерми Калук, для будівель на Місяці потрібен власний будівельний кодекс, адже земні норми розраховані на іншу гравітацію, ґрунт, повітря та ризики. На Землі норми враховують вітер, пожежі й землетруси, тоді як на Місяці немає ні традицій інспекторів, ні карт ґрунтів.