У Болівії вперше за століття описали новий вид дикого кота

Нову для науки тварину виявили у болівійському регіоні Юнгас. Нею стала невелика плямиста кішка Тілкайо, яка мешкає в притулку для диких тварин Senda Verde. Раніше її утримувала місцева родина як домашню улюбленицю, тож повернути тварину в дику природу вже неможливо.

Паола Ногалес Аскаррунс, дослідниця та співавторка наукової роботи в журналі Current Biology, познайомилася з кішкою, коли працювала в притулку волонтеркою. За її словами, тварина виглядає незвично: вона менша за свійського кота, а вуха в неї округлі, як у плюшевого ведмедика.

Спершу вчені припускали, що Тілкайо належить до виду Leopardus tigrinus (північна тигрова кішка, або онцила). Проте за зовнішністю вона була ближчою до південної тигрової кішки Leopardus guttulus, яка, за наявними даними, мешкала в Бразилії, а в Болівії не зустрічалася.

Щоб визначити походження тварини, дослідники взяли зразки шерсті та слини для генетичного аналізу. Перші результати не збігалися з відомими генетичними характеристиками цих видів, і вчені навіть припустили помилку або забруднення зразка. Лише через кілька років Ногалес Аскаррунс повторила дослідження з урахуванням нових знань про аналіз ДНК. Цього разу фахівці вивчили мітохондріальний і ядерний геноми та порівняли їх із даними інших тигрових кішок і музейних зразків. Результат засвідчив: Тілкайо належить до раніше невідомого виду.

Новий вид назвали Leopardus tilcayo на честь самої кішки. Дослідження показало, що його еволюційна лінія відокремилася від близьких видів приблизно 1,4 млн років тому. Через зовнішню схожість із іншими тигровими кішками цей вид легко було не помітити: частину музейних зразків і тварин, зафіксованих фотопастками, могли визначити неправильно. Leopardus tilcayo вирізняється більшими розетками на шерсті та довшим, менш пухнастим хвостом. Довжина тіла становить близько 42,5–50,5 см, а хвоста — 25–26,5 см.

Наразі Тілкайо — єдиний відомий представник цього виду в неволі. Після відкриття кількість відомих видів тигрових кішок у Південній Америці зросла до п'яти. Дослідниця не виключає, що на континенті можуть залишатися й інші невідомі види, зокрема в Аргентині, і планує далі вивчати музейні зразки, щоб уточнити їхнє поширення.

"Я хотіла б донести до людей, що нам досі так багато потрібно відкрити. Тож нам просто потрібно озирнутися навколо – у нас досі так багато видів, які належить описати", — зазначила пані Аскаррунс.