Забуті спогади можна повернути: що показало нове дослідження

Багато хто знайомий із ситуацією, коли спогад здається безповоротно втраченим, але через роки несподівано спливає завдяки якомусь тригеру — запаху, звуку чи освітленню. Науковці з Інституту досліджень імені Фрідріха Мішера у Швейцарії підтвердили: мозок може зберігати «забуті» спогади в прихованому вигляді, готовому до відновлення.

Дослідження проводили на плодових мушках (Drosophila melanogaster) — класичній моделі для вивчення пам’яті. Мух навчали асоціювати певний запах зі слабким електричним розрядом, тож вони починали уникати цього запаху. За 24 години ця реакція зникала — вчені вважали, що пам’ять стерлася. Однак після повернення мух у камеру, де відбувалося навчання, вони знову почали уникати запаху. Причому одного лише запаху для цього було недостатньо: потрібно було відтворити й інші елементи середовища, зокрема текстуру поверхні та освітлення.

За словами дослідників, такі «забуті» спогади зберігаються як «тихі» сліди пам’яті в нейронних мережах — вони не впливають на поведінку, але можуть бути активовані за правильних умов. Це перемикання між «тихим» та активним станами допомагає мозку не втрачати інформацію повністю та гнучко обирати, що згадати, спираючись на недавній досвід. Водночас науковці застерігають: процес відновлення спогаду — це радше реконструкція, а не точне відтворення, тому він може призводити до хибних спогадів.

Що це означає на практиці? Для студентів і школярів — нагадування про те, що повторення матеріалу в схожих умовах (наприклад, у тій самій кімнаті чи за тих самих обставин) може допомогти згадати вивчене. Для батьків — пояснення, чому діти іноді «згадують» події, яких насправді не було: пам’ять реконструює спогади, а не відтворює їх як відеозапис.

Відкриття не означає, що можна повернути будь-який спогад: частина інформації справді стирається назавжди. Але воно показує, що межі пам’яті гнучкіші, ніж вважалося раніше, і що контекст відіграє в цьому ключову роль.