В Атлантиці знайшли понад 3300 бочок із радіоактивними відходами, частина з них протікає

·589 слівредакція
В Атлантиці знайшли понад 3300 бочок із радіоактивними відходами, частина з них протікає

Дослідники обстежили місце захоронення радіоактивних відходів на дні Атлантичного океану й виявили, що частина контейнерів зруйнована, а їхній вміст потрапляє у воду. Для батьків і студентів це нагода розібратися, як науковці оцінюють такі ризики.

З 1949 по 1982 рік у Атлантичний океан скинули понад 200 тисяч бочок із низькоактивними радіоактивними відходами загальною вагою близько 150 тисяч тонн. Їх відправляли на глибину від 3000 до 5000 метрів. Десятиліттями стан цих поховань майже не перевіряли.

Ситуацію змінив проєкт NODSSUM (Nuclear Ocean Dump Site Survey Monitoring), який запустили інженер-ядерник Патрік Шардон і морський геолог Хав’єр Ескартин із Французького національного центру наукових досліджень. Мета проєкту — обстеження та моніторинг місць захоронення радіоактивних відходів в океані.

Під час першої експедиції в червні 2025 року автономний підводний апарат UlyX сканував дно, фотографував контейнери й відбирав проби води, донних відкладень, а також зразки риб і ракоподібних. За місяць дослідники виявили та нанесли на карту 3355 бочок.

У 2026 році експедицію повторили, використавши глибоководний апарат, розрахований на занурення до 6000 метрів. За 20 занурень він доставив учених на глибину понад 4700 метрів, що дало змогу оглянути контейнери зблизька й узяти проби поруч із ними.

Частина бочок виявилася сильно пошкодженою корозією або зруйнованою, і було видно, як їхній вміст просочується назовні. Прилади зафіксували підвищені рівні кобальту-60 і ніобію-94, а також цезію-137 і америцію-241.

Водночас дослідники звернули увагу на несподіване явище: бочки фактично стали крихітними оазами посеред піщаного дна, де життя помітно активніше. Наскільки небезпечними є витоки для морського середовища і чи накопичуються ці речовини в живих організмах, поки невідомо — це питання наступних досліджень.

Що варто знати батькам і студентам. Позначка «низькоактивні відходи» не означає «безпечні»: ідеться про меншу кількість довгоіснуючих радіонуклідів, але серед них є цезій-137, ізотопи плутонію та тритій, які можуть зберігатися тисячі років. Нормативи середини 20 століття припускали, що контейнери збережуть герметичність лише до розпаду короткоживучих речовин, після чого залишки поступово розсіються в океані. Сучасні рекомендації МАГАТЕ інші: відходи слід утилізувати в надійних контейнерах щонайменше на кілька сотень років.

Підсумок: скидання припинили у 1980-х, але проблема не зникла — контейнери старіють, і частина з них уже негерметична. Точні наслідки для екосистеми ще належить встановити, тож тема океанських поховань відходів залишається відкритою для науки.

Читайте також