Математик з Оксфорда: вигини Парфенона не були оптичною ілюзією

·421 слівредакція
Математик з Оксфорда: вигини Парфенона не були оптичною ілюзією

Нове дослідження Оксфордського університету спростовує поширене уявлення про те, що давньогрецькі архітектори навмисно викривляли лінії Парфенона, аби храм здавався ідеально рівним. Це важливо не лише для істориків — це нагадування, що навіть усталені «факти» з підручників варто перевіряти.

Понад дві тисячі років вважалося, що незначні вигини в конструкції Парфенона були задумані спеціально — щоб обіграти особливості людського зору і зробити храм візуально прямим. Професор Ален Горіелі з Оксфордського університету перевірив цю теорію за допомогою методів геометрії, інженерії та науки про зорове сприйняття і не знайшов підтверджень існування такої оптичної ілюзії.

За його висновком, архітектурні особливості Парфенона, найімовірніше, пов'язані з будівельними традиціями того часу, а не зі складними оптичними розрахунками. Виміри показують, що сторони основи храму справді не горизонтальні — вони утворюють пологу дугу, яка піднімається в центрі приблизно на 6 сантиметрів. Але розрахунки професора Горіелі свідчать, що ілюзії провисання прямих ліній, яку нібито мали виправляти ці вигини, не існує.

Окремо він перевірив і потовщення на колонах. За даними аналізу, воно становить лише 18 міліметрів — на око це практично непомітно. На думку математика, така кривизна могла мати цілком практичну причину: невеликий ухил сприяє стоку води й не дає їй збиратися калюжами біля основи колон.

Звідки ж узявся міф про оптичну ілюзію? Професор Горіелі пов'язує його з працями римського архітектора та інженера I століття Вітрувія, який писав про Парфенон через чотири століття після завершення будівництва. Саме Вітрувій стверджував, що вигини основ під колонами компенсують зорову ілюзію, а потовщення колон коригують враження, ніби вони вужчі посередині.

Загалом дослідник проаналізував 12 гіпотез щодо оптичних поправок у Парфеноні. Частина з них виявилася незначною, решта — просто не підтвердилася. Тож теза про храм, майстерно спроєктований для корекції зорових ілюзій, радше належить до історії уявлень про античність, ніж до історії архітектури.

Що з цього практичного для батьків і студентів? По-перше, це гарний приклад того, як наукове дослідження перевіряє те, що десятиліттями переказували як незаперечний факт. По-друге, історія Парфенона показує: джерела варто читати критично, звертаючи увагу на те, коли і ким вони написані. Якщо ваша дитина готує проєкт чи реферат про античну архітектуру, варто згадати, що сучасні дослідження можуть коригувати навіть підручникові твердження — і це нормальна частина наукового процесу.

Підсумок: оксфордський математик не знайшов доказів оптичної ілюзії в Парфеноні, а вигини й потовщення пояснює радше будівельними традиціями та практичними потребами, як-от стік води. Міф, який протримався понад 2000 років, отримав серйозний науковий контраргумент.

Читайте також