Війна та старі очисні споруди: що відбувається з водоймами Харківщини

У Харківській області налічують близько 200 річок і приблизно 3,5 тисячі інших водних об'єктів — водосховищ, ставків, озер. Приблизно 80% із них лежать у зоні активних або можливих бойових дій. Екологічна інспекція вже зафіксувала збитки водним ресурсам області на понад сім мільярдів гривень — і це лише за двома підтвердженими фактами.

За словами фахівців, які досліджують і відновлюють водойми регіону, зовні чиста й прозора вода може приховувати екосистему, що вже втратила значну частину життя. Повернути її буде довше й складніше, ніж здається.

Директор Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації Андрій Нерета наголошує: на стан водойм впливають два чинники одночасно, і війна — лише один із них. «Перша складова та, що дісталась нам у спадок внаслідок багатьох десятиріч нереконструйованих очисних споруд, унаслідок чого в донних відкладеннях річок накопичилась велика кількість забруднюючих речовин. Інша складова — це наслідок бойових дій, через які зруйновані промислові об'єкти, нафтобази, потрапляння військової техніки, боєприпасів у річки. Навіть якщо якісь інциденти відбуваються не в річках, усе одно це потрапляє на поверхню ґрунту і змивається дощами в річки», — пояснює він.

Гідробіолог, доцент кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Андрій Утєвський додає до переліку кліматичні зміни, техногенне забруднення від підприємств і сільське господарство — зокрема добрива, інсектициди та гербіциди. «Водні екосистеми — це дуже динамічна структура. Не можна сказати, що зараз у нас усе добре, завтра все погано, а потім все добре. Це дуже складний процес, на який впливає багато різноманітних факторів», — каже науковець.

Серед найбільших втрат — знищення великих водних резервуарів. Через підрив греблі фактично зникло Каховське водосховище, а Червонооскільське майже пересохло. Утєвський застерігає від спрощеного погляду на ці факти, адже водосховища впливають не лише на промисловість, а й на рівень ґрунтових вод загалом. «Втрата водосховищ — це втрата ґрунтових вод, а ґрунтові води — це і забезпечення населення через колодязі, свердловини, артезіанські джерела», — зазначає він.

Найгостріші зафіксовані інциденти — це витоки конкретних речовин унаслідок ударів. У 2024 році дрон влучив у нафтобазу ТОВ «ХНБ-Резерв», і в річки потрапило близько трьох тисяч тонн нафтопродуктів. «Ми десь півроку боролися з наслідками цих забруднень. У трьох основних річках Харкова перевищення небезпечних речовин складало найбільше у 800 разів», — розповідає Андрій Нерета. Другий випадок — влучання в ємність на 10 тисяч кубів із патокою: у зливову каналізацію і далі в річки потрапило близько тисячі тонн речовини, що спричинило масову задуху риби.

Утєвський, який досліджує Сіверський Донець після цього витоку, пояснює механізм: органіка містить багато поживних речовин, але у великій кількості запускає хімічні процеси, які зменшують вміст кисню у воді. За його словами, місяць тому заміри показали близько 40% кисню від норми. Наслідок — зникнення не лише великих риб, а й дрібних мешканців прибережної зони. «Я не знайшов жодної п'явки в тих місцях, у яких ми традиційно їх знаходили, показували студентам — жодної, реально жодної. А вода чистенька, красива, прозора», — констатує дослідник.

Окрема проблема — забруднення, масштаб якого ще неможливо оцінити. Йдеться про метал, боєприпаси й ракетне паливо, що накопичуються в ґрунтах і воді роками. «Величезна кількість металу, можливо, сотні тисяч тонн, особливо залізо. Залізо буде трансформуватись у ґрунтах, воно буде в тій чи іншій формі потрапляти в ґрунтові води, в річкові системи, а залізо впливає на засвоєння кисню різними тваринами», — пояснює Утєвський. Проточні річки частину забруднення вимивають, а от озера й ставки накопичують його в мулах на дні.

Порожні екологічні ніші заповнюють інвазивні види. Дослідник Сергій Сідоровський наводить приклад мармурового рака з Південної Америки, який здатен розмножуватися партеногенезом — без самців. «Найцікавіше в тому, що він розмножується партеногенезом — це коли для розмноження не потрібні самці. Тобто якщо він самостійно потрапляє у водойму, він уже там може сам розмножуватися, і скільки завгодно разів», — розповідає він. Якщо у 2020–2021 роках в області була відома лише одна популяція цього виду — в Ізюмі, то нині вона вийшла за межі озера й піднялася річкою до Чугуєва. Ці раки переносять рачу чуму, але самі нею не хворіють.

Не всі зміни останніх років негативні. Частина антропогенного навантаження на водойми зменшилася через від'їзд населення та зупинку частини підприємств. «Навантаження зменшилося, тому що всі ці рекреаційні установи, бази відпочинку, табори, вони ж не працюють зараз. І підприємства, значна кількість їх не працює», — каже Утєвський. Водночас він називає забруднення, пов'язане з бойовими діями, принципово новим типом проблеми для регіону.

Що вже роблять. Після витоку нафтопродуктів 2024 року протягом перших двох діб застосували сорбенти й зробили загородження — ситуацію втримали так, що забруднення не вплинуло на жоден питний водозабір. Паралельно триває довгострокове фінансування відновлення інфраструктури: «Робота ця йде, бюджетні кошти виділяються — як обласного бюджету, так і територіальних громад. Іде планування на подальші 5–10 років у перспективі доведення стану водних об'єктів до так званого доброго стану води», — розповідає Андрій Нерета. Незалежно від державних програм дослідники з ХНУ імені В.Н. Каразіна ведуть регулярні польові дослідження: занурення, заміри кисню, молекулярно-генетичний аналіз зразків безхребетних.

Лишаються й невирішені питання. Повноцінне обстеження постраждалих територій неможливе, поки триває війна, бо частина водойм фізично недоступна через безпекову ситуацію. Немає простої відповіді й на питання утилізації накопиченого забруднення. «Існують приклади видалення мулів. Великі озера так оброблялись, видалялись мули, в яких накопичувалися різні отруйні метали, важкі метали, речовини. Але знову ж таки стає питання, а куди ці мули подіти. Це дуже складне і дуже коштовне питання насправді», — каже Нерета. А проблема боєприпасів і металу в ґрунтах, за словами Утєвського, може не мати технологічного рішення в найближчій перспективі взагалі.