Війна і водойми Харківщини: що змінилося та що робити громадам

У Харківській області налічують близько 200 річок і приблизно 3,5 тисячі інших водних об'єктів — водосховищ, ставків, озер. Приблизно 80% із них лежать на території активних або можливих бойових дій. Екологічна інспекція вже нарахувала понад сім мільярдів гривень збитків водним ресурсам області — і це лише за двома зафіксованими фактами.

За словами фахівців, які досліджують і відновлюють харківські водойми під час війни, за зовні чистою прозорою водою часто ховається екосистема, що вже втратила значну частину життя. Повернути її буде довше й складніше, ніж здається.

Проблема виникла задовго до 2022 року. Директор Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації Андрій Нерета наголошує: на теперішній стан водойм впливають два фактори одночасно, і війна — лише один з них.

«Перша складова та, що дісталась нам у спадок внаслідок багатьох десятиріч нереконструйованих очисних споруд, унаслідок чого в донних відкладеннях річок накопичилась велика кількість забруднюючих речовин. Інша складова — це наслідок бойових дій, через які зруйновані промислові об'єкти, нафтобази, потрапляння військової техніки, боєприпасів у річки», — пояснює Андрій Нерета.

Гідробіолог, доцент кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Андрій Утєвський додає до цього переліку кліматичні зміни, техногенне забруднення від підприємств і сільське господарство, зокрема застосування добрив, інсектицидів, гербіцидів. «Водні екосистеми — це дуже динамічна структура. Не можна сказати, що зараз у нас усе добре, завтра все погано, а потім все добре. Це дуже складний процес, на який впливає багато різноманітних факторів», — каже Утєвський.

Найбільша втрата — знищення великих водних резервуарів. Через підрив греблі фактично зникло Каховське водосховище, а Червонооскільське майже пересохло. Утєвський застерігає від спрощеного погляду на ці факти, адже водосховища впливають не лише на промисловість, а й на рівень ґрунтових вод загалом. «Втрата водосховищ — це втрата ґрунтових вод, а ґрунтові води — це і забезпечення населення через колодязі, свердловини, артезіанські джерела», — зазначає він.

Найгостріші зафіксовані інциденти — витоки конкретних речовин унаслідок ударів. У 2024 році дрон влучив у нафтобазу ТОВ «ХНБ-Резерв»: у річки потрапило близько трьох тисяч тонн нафтопродуктів. «Ми десь півроку боролися з наслідками цих забруднень. У трьох основних річках Харкова перевищення небезпечних речовин складало найбільше у 800 разів», — розповідає Андрій Нерета. Другий випадок — влучання в ємність на 10 тисяч кубів зі зберіганням патоки: у мережу зливової каналізації і далі в річки потрапило близько тисячі тонн речовини. «Сама по собі речовина не отруйна, але вона зв'язує кисень у воді», — пояснює Нерета. Наслідком стала масова задуха риби.

Утєвський, який досліджує Сіверський Донець після цього витоку, показує механізм детальніше: органіка містить багато поживних речовин, але у великій кількості у воді вона запускає хімічні процеси, що зменшують вміст кисню. «Місяць тому ми проводили заміри — вміст кисню в річці був десь 40% від норми». Наслідок — зникнення не лише великих риб, а й дрібних мешканців прибережної зони: личинок комарів, п'явок. «Я не знайшов жодної п'явки в тих місцях, у яких ми традиційно їх знаходили, показували студентам — жодної, реально жодної. А вода чистенька, красива, прозора», — констатує Утєвський.

Частина забруднень має відкладений ефект. Йдеться про метал, боєприпаси й ракетне паливо, що накопичуються в ґрунтах і воді роками. «Величезна кількість металу, можливо, сотні тисяч тонн, особливо залізо. Залізо буде трансформуватись у ґрунтах, воно буде в тій чи іншій формі потрапляти в ґрунтові води, в річкові системи, а залізо впливає на засвоєння кисню різними тваринами», — пояснює Утєвський. Проточні річки частину забруднення вимивають, а от озера й ставки накопичують наслідки бойових дій у мулах на дні.

Спорожнілі екологічні ніші заповнюють інвазивні види. Дослідник Сергій Сідоровський демонструє це на прикладі мармурового рака родом із Південної Америки, який розмножується партеногенезом — без самців. «Тобто якщо він самостійно потрапляє у водойму, він уже там може сам розмножуватися, і скільки завгодно разів», — розповідає Сідоровський. За даними його публікації, у 2020–2021 роках у Харківській області була відома лише одна популяція мармурового рака — в Ізюмі. Наразі вона вийшла за межі озера й піднялася річкою до Чугуєва. Небезпека не лише в конкуренції за нішу: «ці раки переносять рачу чуму, але вони нею не хворіють», — уточнює дослідник.

Не всі зміни негативні. Частина антропогенного навантаження на водойми зменшилася через від'їзд населення й зупинку частини підприємств. «Навантаження зменшилося, тому що всі ці рекреаційні установи, бази відпочинку, табори, вони ж не працюють зараз. І підприємства, значна кількість їх не працює», — каже Утєвський. Водночас він наголошує, що це не компенсує нового виклику — забруднення, пов'язаного безпосередньо з бойовими діями.

Що вже роблять. Після витоку нафтопродуктів у 2024 році протягом перших двох діб застосували сорбенти й зробили загородження — забруднення не вплинуло на жоден питний водозабір. Паралельно триває довгострокове планування: «Робота ця йде, бюджетні кошти виділяються — як обласного бюджету, так і територіальних громад. Іде планування на подальші 5–10 років у перспективі доведення стану водних об'єктів до так званого доброго стану води», — розповідає Андрій Нерета. Незалежно від державних програм дослідники з ХНУ імені В.Н. Каразіна ведуть регулярні польові дослідження: занурення, заміри кисню, молекулярно-генетичний аналіз зразків безхребетних.

Підсумок. Повноцінне обстеження постраждалих територій неможливе, поки триває війна, бо частина водойм фізично недоступна для дослідників. Питання утилізації накопиченого забруднення теж не має простої відповіді: «Існують приклади видалення мулів. Великі озера так оброблялись, видалялись мули, в яких накопичувалися різні отруйні метали, важкі метали, речовини. Але знову ж таки стає питання, а куди ці мули подіти. Це дуже складне і дуже коштовне питання насправді», — визнає Нерета. Проблема боєприпасів і металу в ґрунтах, за словами Утєвського, може не мати технологічного рішення в найближчій перспективі взагалі. Тож батькам і студентам варто розуміти: відновлення водойм Харківщини — це робота на роки, і вона залежить не лише від війни, а й від того, як громади ставитимуться до води вже зараз.