Дослідження: перебіг депресії, а не сам діагноз, пов'язаний зі змінами в мозку

Німецькі дослідники протягом десяти років спостерігали за 206 учасниками. Із них 57 мали великий депресивний розлад — клінічну депресію, яка помітно впливає на повсякденне життя, а решта 149 були здоровими. Учасникам зробили від трьох до шести МРТ головного мозку з інтервалом приблизно у два роки, тож науковці проаналізували загалом 791 знімок. Такий підхід дав змогу не просто порівняти людей із депресією та без неї, а простежити, як змінювався їхній мозок із часом.

Учені зосередилися на трьох ділянках, які пов'язують із депресією: гіпокампі, острівцевій корі та дорсолатеральній префронтальній корі. Гіпокамп задіяний у формуванні спогадів та обробці емоцій, дорсолатеральна префронтальна кора — у плануванні, увазі, ухваленні рішень і контролі емоцій, а острівцева кора допомагає мозку обробляти емоції та сигнали від внутрішніх органів. Щоб оцінити вплив депресії протягом життя, дослідники враховували її тривалість, кількість епізодів, загальний час у депресивному стані та кількість госпіталізацій.

Результат виявився неоднаковим для всіх. У людей із більшим сумарним навантаженням від депресії об'єм сірої речовини в гіпокампі та дорсолатеральній префронтальній корі з часом зменшувався швидше. Сіра речовина містить багато нервових клітин і зв'язків, задіяних в обробці інформації, проте її зменшення на МРТ саме по собі не означає загибелі нервових клітин чи незворотного пошкодження мозку. Важливо й те, що сам факт діагнозу не передбачав однакових змін: впливав саме перебіг хвороби — тривалість, повторюваність і тяжкість.

Це може пояснити, чому попередні дослідження, які порівнювали людей із депресією та без неї лише в один момент, давали суперечливі результати. Депресія справді має різний перебіг: одні одужують і довго не мають симптомів, інші переживають повторні епізоди або роками залишаються в депресивному стані.

Водночас робота не доводить, що саме тривала чи повторна депресія безпосередньо спричиняє зміни мозку. На них могли впливати й інші чинники — стрес, фізичний стан, умови життя, медикаменти та психотерапія. Дослідники враховували загальне використання ліків, але не змогли окремо визначити вплив кожного препарату чи психотерапії. До обмежень додається й те, що група людей із депресією була відносно невеликою, усі учасники мали західноєвропейське походження та обстежувалися в одному медичному центрі. Деякі результати, зокрема щодо гіпокампа, змінювалися залежно від набору даних і статистичного методу, а незалежний повторний аналіз також дав неоднозначні результати.

Що з цього практичного для пацієнтів і їхніх близьких? По-перше, висновки не варто читати як вирок: ідеться про невеликі ділянки мозку, а не про неминучі зміни для кожного. По-друге, спостереження за одними й тими самими людьми показало, що єдиного сценарію змін мозку при депресії немає. По-третє, автори наголошують: для підтвердження результатів потрібні масштабніші дослідження за участю людей із різним походженням і різними варіантами перебігу хвороби. Поки що вчені не знають, чи здатне ефективне лікування запобігати таким змінам або повертати мозок до попереднього стану.

Підсумок простий: важливий не стільки сам діагноз, скільки те, як довго й наскільки тяжко триває депресія. Це ще один аргумент на користь того, щоб не відкладати звернення по допомогу та підтримувати лікування, але водночас не сприймати діагноз як автоматичний вирок для мозку.