Генетики простежили історію предків японців: нові дані

Дослідники з Університету Канадзави під керівництвом Кодзі Ісії змогли прочитати ДНК двох людей, які жили на території Японії з різницею приблизно у шість тисяч років. Перша — жінка з початкового періоду дзьомон, яка жила близько 8300 років тому. Друга — чоловік із середнього періоду яёй, датованого приблизно 2300 роками тому. Це важливо, бо стародавня ДНК у Японії погано зберігається через теплий вологий клімат та кислі ґрунти.

Якість даних виявилася незвично високою: геном жінки прочитали з 67-кратним покриттям, чоловіка — з 46-кратним. Це дозволило точно порівняти їхнє походження та реконструювати демографічну історію. Генетичні результати показали чітку різницю між двома людьми. Жінка належала до давньої дзьомонської лінії, яка пізніше стала одним із компонентів походження сучасних японців. Чоловік, навпаки, був генетично ближчим до сучасних мешканців основних островів, і в його ДНК виявили зв’язки з Північно-Східною Азією.

Подальший аналіз показав, що популяції періоду яёй мали генетичні зв’язки з кількома стародавніми групами материкової Азії — зокрема, з населенням районів річки Амур, Внутрішньої Монголії та Шаньдуну. Автори наголошують: ці групи використовували лише як аналоги, тож результати не доводять прямого походження японців від них. Натомість дані свідчать про неодноразові контакти між материковими популяціями до і під час періоду яёй.

Дослідники також простежили, як змінювалася чисельність популяцій після останнього льодовикового максимуму, що досяг піку близько 20 тисяч років тому. У період похолодання обидві предкові групи скоротилися. Після завершення льодовикової доби дзьомонська популяція залишалася стабільною, а лінія, пов’язана з яёй, повільно зростала. Це зростання, ймовірно, почалося ще на материку, до переселення людей до Японії. Такі дані більше відповідають моделі тривалих і багатоетапних переміщень населення, а не одній великій міграції.

Окремо вчені дослідили ген AMY1, який відповідає за виробництво слинної амілази та здатність розщеплювати крохмаль. В обох стародавніх людей кількість копій цього гена була відносно високою. Особливо показовим є результат жінки дзьомон: вона жила задовго до поширення рисового землеробства, але вже мала генетичні варіанти для ефективного перетравлення крохмалю. Це означає, що такі адаптації існували у Східній Євразії ще до широкого переходу до вирощування рису. За словами Кодзі Ісії, це свідчить про давніший зв’язок між рослинною їжею та генетичними змінами людини, ніж показували попередні дані, хоча процес розвивався по-різному в окремих регіонах.

Для освітнього контексту важливо розуміти: сучасні японці, згідно з новішими дослідженнями, походять щонайменше від трьох груп. Окрім мисливців-збирачів дзьомон та населення періоду яёй, є ще одна раніше невідома група з Північно-Східної Азії. Тож генетична історія Японії виявилася складнішою, ніж вважали раніше, і включала кілька хвиль змішування популяцій.