Земля стає менш сплюснутою: полюси піднімаються, екватор опускається

Земля не є ідеальною кулею: через обертання вона випукла біля екватора й трохи сплюснута біля полюсів. Проте ця форма поступово змінюється — і останні дані свідчать, що процес прискорився.

Дослідження геолога Крістофера Коцакиса з Арістотелевого університету в Салоніках охопило супутникові вимірювання вертикальних рухів земної поверхні за 1997–2015 роки. За даними глобальної мережі станцій GNSS, у 1997–2000 роках полярні регіони піднімалися приблизно на 0,5 міліметра на рік. До 2015 року швидкість зросла приблизно до 1 міліметра на рік. Водночас поверхня біля екватора почала опускатися швидше. Тож тверда частина планети поступово втрачає свою сплюснутість.

Серед можливих чинників науковці називають танення льоду в Гренландії та Антарктиді. Коли великі маси льоду зникають, земна кора, яка довго перебувала під їхньою вагою, починає підніматися — це називають льодовиковим ізостатичним підняттям. Одночасно тала вода переміщується до океанів і перерозподіляє масу планети: додаткова вага тисне на океанічне дно й впливає на гравітаційне поле Землі.

Тут і виникає на перший погляд суперечлива ситуація. Тверда поверхня стає менш сплюснутою, тоді як гравітаційна форма планети, яку називають геоїдом, навпаки, стає більш сплюснутою. Геоїд відображає розподіл маси всередині та на поверхні Землі, тому його форма не збігається повністю з формою твердої планети. Переміщення води від полярних регіонів до нижчих широт змінює розподіл маси, а отже, і гравітаційне поле.

Науковці наголошують, що ці два процеси не суперечать один одному: рух земної кори та зміна розподілу маси відбуваються одночасно, але впливають на різні характеристики планети.

Що це означає практично? Йдеться про зміни в міліметрах на рік — вони не відчутні у побуті й не впливають на повсякденне життя. Для школярів і студентів ця тема насамперед ілюструє, як супутникові системи позиціонування допомагають вимірювати рухи земної поверхні з точністю до часток міліметра. Для тих, хто вивчає географію чи науки про Землю, це нагода розібратися з різницею між формою твердої планети та геоїдом — поняттям, яке часто плутають.

Підсумок: за 1997–2015 роки полярні ділянки Землі піднімалися дедалі швидше — з 0,5 до приблизно 1 міліметра на рік, — а екваторіальні опускалися. Дослідники пов'язують прискорення цих процесів із таненням льоду, яке перерозподіляє масу води та змінює гравітаційне поле планети.