Війна і водойми Харківщини: що змінилося та що робити батькам і студентам

У Харківській області налічується близько 200 річок різної довжини та приблизно 3,5 тисячі інших водних об'єктів — 57 водосховищ, ставків, озер. Приблизно 80% із них розташовані там, де тривають активні або можливі бойові дії. Екологічна інспекція вже зафіксувала збитки водним ресурсам області на понад сім мільярдів гривень — і це лише за двома підтвердженими фактами.

Директор Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації Андрій Нерета наголошує: стан водойм регіону визначають два чинники одночасно. «Перша складова та, що дісталась нам у спадок внаслідок багатьох десятиріч нереконструйованих очисних споруд, унаслідок чого в донних відкладеннях річок накопичилась велика кількість забруднюючих речовин. Інша складова — це наслідок бойових дій, через які зруйновані промислові об'єкти, нафтобази, потрапляння військової техніки, боєприпасів у річки», — пояснює він.

Гідробіолог, доцент кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Андрій Утєвський додає до переліку кліматичні зміни, техногенне забруднення від підприємств і сільське господарство із добривами та хімікатами. За його словами, водні екосистеми — надзвичайно динамічна структура, де все змінюється поступово, а не «добре сьогодні, погано завтра».

Найбільші втрати — це великі водосховища. Через підрив греблі фактично зникло Каховське водосховище, а Червонооскільське майже пересохло, тож область втратила значну частину водних ресурсів. Утєвський застерігає від спрощеного погляду: «Втрата водосховищ — це втрата ґрунтових вод, а ґрунтові води — це і забезпечення населення через колодязі, свердловини, артезіанські джерела».

Найгостріші зафіксовані інциденти — прямі витоки небезпечних речовин. У 2024 році дрон влучив у нафтобазу ТОВ «ХНБ-Резерв», і в річки потрапило близько трьох тисяч тонн нафтопродуктів. «Ми десь півроку боролися з наслідками цих забруднень. У трьох основних річках Харкова перевищення небезпечних речовин складало найбільше у 800 разів», — розповідає Нерета. Другий випадок — влучання в ємність на 10 тисяч кубів із патокою: у зливову каналізацію і далі в річки потрапило близько тисячі тонн речовини, що призвело до масової задухи риби.

Частина забруднень матиме віддалені наслідки. Йдеться про метал, боєприпаси й ракетне паливо, які роками накопичуються в ґрунтах і воді. Утєвський зазначає: «Величезна кількість металу, можливо, сотні тисяч тонн, особливо залізо. Залізо буде трансформуватись у ґрунтах, воно буде в тій чи іншій формі потрапляти в ґрунтові води, в річкові системи, а залізо впливає на засвоєння кисню різними тваринами». За його словами, проточні річки частково вимивають забруднення, а от озера й ставки накопичують його в донних мулах.

Спорожнілі екологічні ніші заповнюють інвазивні види. Дослідник Сергій Сідоровський наводить приклад мармурового рака з Південної Америки, який розмножується партеногенезом, тобто без самців. «За теплий сезон може прийти, не знаю, пару поколінь», — каже він. Якщо у 2020–2021 роках в області знали лише одну популяцію цього виду — в Ізюмі, то нині вона вийшла за межі озера й піднялася річкою до Чугуєва. Ці раки переносять рачу чуму, хоча самі нею не хворіють.

Не всі зміни негативні. Через від'їзд населення та зупинку частини підприємств антропогенне навантаження на водойми зменшилося. «Всі ці рекреаційні установи, бази відпочинку, табори, вони ж не працюють зараз», — пояснює Утєвський. Водночас забруднення, пов'язане з бойовими діями, він називає принципово новим викликом для регіону.

Що вже роблять. Після витоку нафтопродуктів 2024 року протягом перших двох діб застосували сорбенти й зробили загородження — завдяки цьому забруднення не вплинуло на жоден питний водозабір. Паралельно триває довгострокове фінансування відновлення інфраструктури: «Робота ця йде, бюджетні кошти виділяються — як обласного бюджету, так і територіальних громад. Іде планування на подальші 5–10 років у перспективі доведення стану водних об'єктів до так званого доброго стану води», — каже Нерета. Незалежно від державних програм науковці ХНУ імені В.Н. Каразіна ведуть польові дослідження: занурення, заміри кисню, молекулярно-генетичний аналіз безхребетних.

Підсумок. Повне обстеження постраждалих водойм неможливе, поки триває війна: частина з них фізично недоступна через безпекову ситуацію. Питання утилізації накопичених забруднень теж залишається відкритим — очищення мулів від важких металів дороге, і незрозуміло, куди ці мули подіти. Для батьків і студентів із цього випливає практичне: не пити воду з відкритих водойм і не купатися в них без офіційного підтвердження безпеки, стежити за повідомленнями місцевої влади про стан води й долучатися до наукових і волонтерських ініціатив із моніторингу, які вже працюють в області.